Про композитора

Творчість Мирослава Скорика неможливо звести до однієї моделі чи формули — це надзвичайно різносторонній і яскраво індивідуальний мистець, який з легкістю оперує різними музичними парадигмами, поєднує й деконструює їх. Деякі люди схильні вважати найвищим творчим досягненням Скорика музику до культового фільму «Тіні забутих предків». Проте, хіба ж меншим досягненням є «Карпатський концерт» для оркестру, чи, приміром, фортепіанна Партита №5? І це лише одна з «парадигм», в яких проявив себе Скорик. Адже ж є також естрадні пісні, з якими виросли цілі покоління; інтерпретації творів минулого (Фантазії з лютневої табулатури XVI ст. чи 24 каприси Паґаніні); опера «Мойсей», 9 скрипкових, 2 віолончельних, альтовий і 3 фортепіанних концерти…

І хоча Скорик не застосовував у своїй творчості таких технік і прийомів, як додекафонія, серіалізм, стохастика чи алеаторика, його твори є свідченням глибокої усвідомленості всього шляху, який пройшла музика у XX столітті, і є певною квінтесенцією індивідуальної рефлекції композитора щодо цього шляху. Скорик є одним із тих, хто зумів зберегти яскраву індивідуальність в складних умовах радянської системи, де індивідуалізм був небезпечним сигналом.

Продовжуючи лінію Колесси, в роботі з фольклорним матеріалом Скорик іде шляхом ще глибшого занурення у внутрішню природу фольклорних явищ і «розщеплення» їх на окремі «атоми», з яких він формулює власну органічну й витончену структуру.

З певною обережністю, з якою взагалі варто застосовувати термін постмодернізм, можемо ствердити, що різновекторність і багатоплановість творчості Скорика, наближує його до цього мета-напрямку в мистецтві XX-XXI століть.

Хронологія