Про композитора

Як і у випадку Барвінського, Нижанківського, Колесси і Туркевич, важливою ланкою на навчальному шляху Романа Сімовича була Прага, куди він приїхав після навчання у Берліні й Кракові. І хоча всі вони пройшли школу Вітеслава Новака, кожен з них обрав собі інший творчий шлях, і серед них Сімович став одним з тих, для кого основною сферу творчості стала симфонічна музика.

Автор семи симфоній, тьох кантат, балету, симфонічних поем, сюїт, фортепіанного і флейтового концертів, Роман Сімович перейняв від Людкевича естафету симфонічної творчості в Галичині. Незважаючи на дуже насичене музичне життя довоєнного Львова, тоді не існувало постійного симфонічного оркестру, який би брав у репертуар твори українських композиторів. Сімович на сторінках часопису «Назустріч» закликав до створення такого оркестру. Але все ж, за іронією долі, лише з приходом радянської окупації в українських композиторів з’явився доступ до постійного симфонічного оркестру… Тому більшість симфонічної музики Сімовича написана вже в «сірій епосі». Але з’явилася інша «милиця» — тотальнийи ідеологічний маразм, у рамках якого доводилося існувати композиторам. Ілюструє це становище фрагмент з листа Сімовича до Кос-Анатольського: «[…] стаття композитора Штогаренка у послідньому номері „Совєтської музики“, яка цілковито заперечує який-небудь мій вклад в українську музику. Виходить так, що б я не робив, скільки б не старався, все це ніщо. Тим то їхати мені на пленум із таким чи иншим твором все одно означає провал. Краще тоді собі не псувати нервів» (1967).

Хронологія

Хронологія життя