Про композитора

Творець-інтелектуал, який першим у Галичині використав у своїй творчості додекафонну техніку композиції, при тому адаптувавши її в індивідуальний, немеханічний спосіб. Це дало йому можливість створити свій власний додекафонний стиль, що органічним чином поєднує техніку з неокласичними, імпресіоністичними й фольклорними вкрапленнями, та розвінчує міф про виразову обмеженість додекафонної композиції.

Його твори звучали у міжвоєнний період на фестивалях сучасної музики в Оксофді, Лондоні й Амстердамі, і їх публікувало видавництво Universal Edition; він був знайомий з Альбаном Бергом та вів листування з Арнольдом Шенбергом. Частина його творів втрачена, але серед збережених насамперед варто згадати Струнне тріо op. 10 (1928), кантату «Любов» (Die Liebe) op. 14 (1928), 15 варіацій на 12-тоновий ряд op. 9 (1927; пізніше оркестрував як op. 9a), Сонатину op. 12, присвячену дружині (1930). У кожному з цих творів Кофлер експериментує з атональністю й додекафонією індивідуально, що надає цим творам багатого виразового розмаїття і контрастів.

Викладав композицію, музичні форми, інструментування й гармонію в консерваторії Польського музичного товариства у Львові, був головним редактором журналів «Оркестра» та «Ехо», а з приходом радянської влади став проректором Львівської консерваторії; виконував функції секретаря спілки композиторів; брав активну участь в організації музичних подій у Львові й Києві. Проте з приходом німецької окупації з 1941 року вся сім’я Кофлера опинилася у ґетто у Вєлічці… На жаль, вийти живим з німецької машини смерті композитору не судилося.

Серед відомих учнів Кофлера — Роман Гаубеншток-Раматі.

Хронологія