Про композитора

Учень Адама Солтиса, Анджей Нікодемовіч належить до ґенерації композиторів, які сформувалися й почали творити вже після Другої світової війни; вони є тими постатями, які визначали собою музичну ідентничність Галичини другої половини непростого століття.

Музика Нікодемовіча виростає на ґрунті надбань модернізму; її корені вже не в пізньому романтизмі чи імпресіонізмі (останній, до слова, теж був офіційно заборонений), а у музиці таких композиторів, як Вітольд Лютославський чи Олів’є Мессіан. У доробку Нікодемовіча були і додекафонні експерименти, й підготоване фортепіано, і сонористика, й навіть твір з плівкою. Втім, авангардизм не був для Нікодемовіча самоціллю; важливим стержнем його творчості є його релігійність.

Це було однією з причин, чому у 1973 році композитора звільнили з консерваторії й позбавили права викладацької діяльності — через те, що він і його діти відвідували костел, а також тому що грав на органі під час літургії. У 1980 р. Нікодемовіч переїжджає до Любліна, де викладає в університеті й музичній школі. Саме сакральні жанри творчості стали для композитора основними, зокрема після виїзду до Польщі; втім не нехтував він і інструментальною музикою (зокрема, у його доробку останнього періоду 7 фортепіанних концертів та інші інструментальні твори). Нікодемовіч проявив себе, окрім музики, також у дерев’яному різьбярстві й кіно (як автор короткометражних комедійних фільмів-новел).

Хронологія